На вулиці +6, дощ і якесь болото.
На календарі 6 січня, зовсім скоро Святвечір.
Бабушка гремить на кухні посудом і все кличе мене скуштувати на "чи всього вистачає?".

Скільки себе пам'ятаю Різдво ми завжи святкували сім'єю; святкували під мерехтіння ліхтариків, святкували в кімнаті з запахом випічки з корицею, святкували подяками та добрими словами. За вікном було білосніжно і морозно, і дихалось якось... добре і легко.

А сьогодні на вулиці +6, дощ, і дороги перетворилися у колії багнюки. На вулиці важке повітря і туман. Туман, туман, туман.
Туман вже тиждень поспіль.
Туман в очах і туман у легенях.
Туман у кожній молекулі.

Взимку короткі дні компенсуються нічними відблисками снігу, чистим зоряним небом та сніжинками у повітрі.
Але зараз на вулиці +6, дощ, і денне світло не може пробитися через шари туману.
За вікном чорні дерева лісу, сіре повітря і голі стіни будинків.
І йти нікуди не хочеться, і Софа дратується, і Ярік ображається, і Ульона хмуриться, і Віталік як завжди багато говорить.
І бачити нікого не хочеться. Окрім Наді.
Наді, яка ніколи не осуджувала, Наді, яка завжди підтримувала, Наді, яка завжди розуміла.
Але Надя далеко, а дороги перетворились у багнюку і через туман нічого не видно.

Я намагаюсь щось писати. Щось добре і м'яке, таке тепле і ніжне. Я намагаюсь писати гудшип і НевілоХанну. Але слова не складаються у речення, і російською писати взагалі не виходить.
Я намагаюсь читати щось добре, щось прекрасне, але Екзюпері перекладений російською, а мені здається, що я її просто не розумію.
Я намагаюсь піднімати собі настрій всіма способами, які тільки знаю, але на вулиці темно, і туман у душі густішає з кожним днем.
Я намагаюсь пояснити собі, що це просто нестача сонячного світла та вітамінів.

Я намагаюсь говорити собі, що все буде добре.